В Албанії багато об’єктів, якими опікується ЮНЕСКО. Серед них – місто Берат. Це дивовижне місто наскрізь просякнуте історією, автентичне, але рухливе і повне енергії. Воно живе за власними правилами. Наприклад, тут є справжня фортеця з високими мурами, глибокими ровами й величезними гарматами. Але всередині її оборонних споруд досі мешкають люди – на шворках сушиться білизна, граються діти, бігають кури. Легко відчути себе мандрівником у часі.
Берат – одне з найцікавіших міст не лише Албанії, але й усієї Європи. Офіційною версією визнання Берату об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО є надзвичайний комплекс османської архітектури. Цей архітектурний комплекс – неймовірний синтез будівель різних періодів, разом із казковою природою, формують незабутній культурний ландшафт.
Красива гірська річка Осум, два височезні береги якої утворюють каньйоноподібну долину, ділить місто на два райони – Горицю та Мангалем – головні осередки османської забудови. З 1780 років ці райони з’єднує кам’яний Горицький міст, від якого добре видно бастіони та башти великої фортеці, розташованої на височезному пагорбі над Мангалемом. Колись весь Берат розміщувався за її мурами.
Місто називають найбільш православним в країні через велику кількість церков – тут їх десять. Найвідоміша з них – церква святої Трійці (XIII-XIVст.), що притулилась на краєчку скелі, мов пташине гніздо. Але така православність не заважає йому бути центром релігійного ордену бекташів, що сповідують власну версію ісламу – з домішками християнських вірувань.
Вважається, що назва Берат – це перекручена турками, назва Белиград, яку дав місту болгарський цар Сімеон І.
Болгари захопили Берат у ІХ столітті, але місто існувало значно раніше – з IV до н.е. У III ст. до н.е. воно належало македонському царю Кассандру, який дав першу назву – Антипатрея, на честь свого батька – Антипатра. В II ст. до н.е. місто захопили римляни, пізніше воно перейшло до візантійців, які перейменували його в Пульхеріополіс. Болгари відбили його у Візантії й дали сучасну назву. Правили майже два століття.
Наприкінці XI століття Берат увійшов до грецького Епірського деспотату, потім сюди повернулися візантійці – також греки, а у 1345 році його захопили серби.
В XV столітті Берат почергово був столицею двох князівств – Музаки та Аріаніті. А у 1450 році місто захопили турки і до 1912 року воно було османським.
На найвищій ділянці замкової гори, височить невелика цитадель, щоправда, дещо поруйнована, як і більшість замкових мурів. Між мурами та цитаделлю – заплутаний лабіринт старовинних брукованих вулиць. Будинки переважно кам’яні, одно- й двоповерхові, вкриті красивою червоною, інколи із помаранчевим відтінком, черепицею. Тут немало церков, переважно недіючих, часто напіврозвалених. Найкраще збережена з них Троїцька – типовий для ХІІІ століття візантійський храм, яких багато на Балканах.
Крім готельчиків, ресторанів, сувенірних яток та храмів, у замку Берата є ще й музеї, найбільший і найцікавіший з яких – Музей Онуфрія. Він розташований у приміщенні колишньої церкви і присвячений художнику-іконописцю, який жив і творив у XVI столітті, на території Албанії та Македонії, а народився у Бераті. Онуфріос із Неокастро – під таким іменем він увійшов у історію. А роботи підписував іменем Протопапос.
Із оглядових майданчиків, розташованих на баштах замку, відкриваються казкові краєвиди нижнього міста, з куполом нового університету, тісною мозаїкою черепичних дахів Мангалема і Гориці, з рукавами та кам’яними пересипами річки Осум, із далекими і близькими гірськими вершинами.
В Гориці не видно мечетей, але натомість є кілька православних храмів та монастир. Цей невеликий район колись був своєрідними виселками, адже розташовувався за річкою, подалі від замку. В минулому – християнський.
Навпроти Гориці, через річку, Мангалем – значно більший район, в якому в давні часи мешкали переважно мусульмани. В Мангалемі декілька мечетей, школи, колишні та нинішні адміністративні установи й багато іншого, але найцікавіше – це щільна османська житлова забудова, яка терасованими вулицями піднімається до скельної стіни. Саме за цю забудову Берат називають «містом тисячі вікон». Більшість будинків двоповерхові. Другий поверх майже завжди ширший за перший – оце і є один із головних принципів османської житлової архітектури. Тут навіть нові будинки, побудовані в такому ж стилі, виглядають гармонійно й колоритно.
Звичайно, в Бераті є й сучасна частина міста з офісами, магазинами, кав’ярнями. Тут живе більша частина зі 125 тисяч мешканців цього своєрідного міста.
Фото: Олекса Войтюк
Текст: за матеріалами сайтів dovkola та Україна Інкогніта.
Читайте також:
11 неочевидних об’єктів ЮНЕСКО в Азії та Європі (фото)
Вони зникають. Пам’ятки ЮНЕСКО, яким загрожує зміна клімату
Польські об’єкти ЮНЕСКО: Дерев’яні святині Південної Малопольщі
Що Албанія робить із бункерами, які ніколи не використовувала
